Киргизія туризм

Географічне положення Киргизії

Киргизія (Киргизька Республіка або Киргизстан) – держава на північному сході Середньої Азії, що межує з Казахстаном, Таджикистаном, Узбекистаном і Китаєм. Площа – 198,5 тисяч км Населення – 4,526 млн. Осіб (киргизи – 52%, росіяни – 22%, узбеки – 13%, також проживають українці, німці, татари, всього – близько 70 національностей). Державна мова – киргизька, серед віруючих більшість – мусульмани-суніти і християни. Грошова одиниця – сом. Входить в СНД. Столиця – Бішкек (620 тис. Жителів). Інші великі міста – Ош, Джалал-Абад, Токмак.

Киргизія розташована в межах гірських систем Тянь-Шаню (вища точка – пік Перемоги, 7439 м) і Паміро-Алая. Більше 90% території лежить на висотах понад 1500 м над рівнем моря. Гірські вершини часто покриті льодовиками, найбільші з яких – Південний і Північний Інильчек, Каїнди. Гірські хребти розділені долинами і улоговинами (Іссик-Кульська, Чуйська, Ферганська).

Головні річки – Нарин, Чу, Талас. Річки Киргизії використовуються як траси для рафтингу. Багато великих і дрібних озер (близько 3000), серед яких виділяється «перлина Тянь-Шаню» – озеро Іссик-Куль. Клімат континентальний: середні температури січня від -1 до -8 ° C в долинах і до -27 ° C в високогір’ях, липня – 15-27 ° і 5 ° C відповідно. Річна кількість опадів коливається від 180 мм на сході до 1000 мм на південному заході. Температури повітря на узбережжі Іссик-Куля менш контрастні і круглий рік помірні.

Рослинність Киргизії різноманітна (4 тис. Видів рослин) і відрізняється вираженою висотною поясністю: передгір’я покриті напівпустелями і сухими степами з фрагментами фісташкові рідколісся, вище 1200 м над рівнем моря починається лісовий пояс. Ліси утворені тянь-шаньской ялиною, ялицею, ялівцем. Високогір’я (вище 3000-3500 м) покриті альпійськими луками. Тваринний світ, що охороняється в Іссик-Кульському і Сари-Челекский заповідниках, національному парку Ала-Арча, представлений в гірських лісах ведмедем, риссю, вовком, кабаном, куницею, сніговими барсами, гірськими козлами і баранами, численними дрібними ссавцями і птахами, а в безлісих передгір’ях – переважно гризунами, птахами, плазунами. Киргизи, хоча і володіють давніми й багатими культурними традиціями, як і більшість народів, що склалися як кочівники-скотарі, не мають скільки-небудь значних архітектурних пам’яток.

Історія

Найбільш древні сліди перебування людини на території Киргизії, виявлені в Центральному Тянь-Шані (поблизу озера Ісиик-Куль) і в Ферганській долині, сягають палеоліту. Палеолітичні знаряддя були знайдені також на півдні, в районі Капчігая. В околицях Бішкека і Нарина були виявлені неолітичні поселення. У печерах в долині р.Сари-Джаз знайдені наскальні зображення тварин. Племена, що жили тут в V-III тисячоліттях до н.е., виготовляли кам’яні знаряддя, глиняний посуд, користувалися луком і стрілами. На цей час припадає початок скотарства і землеробства. Пізніше, в бронзовий вік, все частіше використовувалися знаряддя з бронзи, а потім з міді. У різних районах Киргизії мешкали відокремлені групи землеробів і скотарів.

Господарський уклад і соціальна структура населення зазнали істотних змін в 7-6 ст. до н.е. Широко поширюється використання залізних знарядь і зброї, кочівники об’єднуються і утворюють племінні союзи, землеробські громади використовують рабську працю. Перше з відомих об’єднань племен – саки – утворилося на півночі даної території і існувало з 7 по 3 ст. до н.е. Пізніше, у 2 ст. до н.е., частина сакських і массагетських племен увійшла в племінний союз на чолі з плем’ям усуне, який проіснував до 5 ст. н.е. У 2 ст. до н.е. південні області увійшли до складу держави Паркан, а з 1 по 4 ст. н.е. вони перебували під владою Кушанского царства.

На початку 8 в. н.е. політична влада перебувала в руках тюргешское конфедерації тюркських племен, а в середині століття ці землі захопив племінний союз карлуков. У цей період збільшилася кількість міст і інших поселень в долинах річок Чу і Талас. Хлібороби стали вести активну торгівлю не тільки з кочовими племенами, а й з великими караванами, які прямували через долину р.Чу по Шовковому шляху зі Східної Європи в Південно-Східну Азію. Саме в цей час тут вперше з’явилися киргизи.

Перша письмова згадка про киргизів відноситься до 569. Повідомляється, що в цьому році візантійський посол отримав в подарунок раба – киргиза. Киргизькі племена згадуються і як союзники тюрків в їх невдалих походах проти уйгурів в 8-9 ст. На початку 13 ст. киргизи були підкорені монголами і тільки в 1399 знову здобули незалежність.

У 16 ст. деякі киргизькі племена потрапили в залежність від монголів, інші – підкорилися казахам. Протягом декількох століть киргизи виявлялися у владі тих чи інших сусідніх народів. В середині 18 ст. у киргизів сформувалися певні родоплемінні відносини, які зберігалися і в 20 ст. На чолі кожного роду стояв старійшина – аксакал (біла борода). Старійшини різних родів племені входили в племінний рада. Невеликі племена очолювали вожді – манапи.

На початку 19 ст. киргизи потрапили в залежність від Кокандского ханства. Киргизи прагнули звільнитися від ярма ханів; в різних районах країни спалахували стихійні повстання: в 1842-1843 – в Іссик-Кульському районі, в 1845 – в околицях Оша, повстання Таласький і Чуйської киргизів відбувалися в 1857-1858, найбільше спалахнуло в 1873-1876.

Приєднання киргизьких земель до Росії почалося в середині 1850-х років. Російська армія, за якою рухалися переселенці з Європейської частини Росії, захоплювала кращі і найбільш родючі землі. У 1867 Північна Киргизія була включена до складу Семиреченской області Росії, а в 1876 південна частина країни увійшла до складу Сирдар’їнською і Ферганської областей.

У період з 1903 по 1913 чисельність населення Киргизії зменшилася приблизно на 7-10%, а поголів’я стад – на 27%. Повстання проти Росії відбувалися в Андижані в 1898 і 1916. У результаті придушення цих повстань киргизьке населення зменшилося приблизно на 30-40% (частина загинула, частина була змушена емігрувати в китайський Туркестан або Афганістан), а поголів’я худоби зменшилося на 60-70%.

Після російської революції 1917 в боротьбі за національну незалежність об’єдналися дві політичні організації Киргизії – група «Шура-і-іслам» ( «Рада ісламу») і націоналістична партія «Алашорда». Однак в квітні 1918 центральний уряд більшовиків, емісари якого вели інтенсивну агітацію серед киргизького населення шахтарських селищ і міст, оголосило про входження Киргизії до складу Туркестанської АРСР. Загони басмачів чинили збройний опір радянській владі, але не зуміли домогтися серйозних успіхів. Остаточне придушення опору відбулося в кінці 1920.

Радянська влада внесла значні зміни в життя киргизів. У 1917 було проголошено рівноправність чоловіків і жінок, в 1921 заборонено законом багатоженство і калим (викуп за наречену). У 1924 Киргизія була виділена в окрему Кара-Киргизьку автономну область. У травні 1925 область була перейменована в Киргизьку, а в лютому 1926 отримала статус Киргизької АРСР.

У 1920-1930-і роки в Киргизії відбувалося бурхливий розвиток промисловості. До 1940 вугільні шахти Киргизії давали 88% всього кам’яного вугілля, що використовувався в Середній Азії. Розвивалися також кольорова металургія, виробництво сурми і ртуті, харчова (виробництво цукру) і деякі галузі легкої промисловості. Починаючи з 1929 проводилася колективізація сільського господарства, яке раніше знаходилося в руках напівкочових племен і пологів. Противників колективізації – багатих скотарів і землевласників (баїв) -преследовалі, вбивали, садили в тюрми; деяких – позбавляли власності і прирікали на голодну смерть. До 1941 в Киргизії існувало ок. 300 тис. Тваринницьких колгоспів.

В результаті сталінських репресій, пік яких припав на 1936-1938, були майже повністю знищені наукова і творча інтелігенція і мусульманські священнослужителі. В ході репресій знищувалися книги і рукописи на арабській мові.

Індустріалізація Киргизії тривала паралельно з розвитком сільського господарства і після Другої світової війни. На початку 1980-х років виник рух за встановлення контактів з киргизами, що живуть в інших районах СРСР, Китаї та Афганістані.

Демократичний рух почалося в Киргизії в 1990. У жовтні 1990 демократичної коаліції вдалося домогтися проведення виборів, на яких був обраний перший президент Киргизії. 31 серпня 1991 року, менш ніж через два тижні після путчу в Москві, уряд проголосив незалежність Киргизької республіки.

Киргизія зіткнулася з економічними труднощами, пов’язаними з переходом до ринкової економіки, загострилися міжнаціональні конфлікти. Погіршилися відносини з узбецьким меншістю: в Ошській області відбулися міжетнічні зіткнення. Подібні ж виступи мали місце і в сусідньому Таджикистані по відношенню до киргизькому меншості.

Економіка

У 2004 сукупний ВВП досяг лише $ 2,4 млрд, тобто $ 430 на душу населення. Киргизія – друга після Таджикистану за бідністю країна в регіоні. Більше половини населення зайнято сільським господарством і тваринництвом.

На початок лютого 2005 киргизький зовнішній державний борг досяг $ 1,92 млрд. За 1990-1996 киргизька економіка зменшилася майже вдвічі, в основному через зупинку промислових підприємств на півночі країни після масового від’їзду кваліфікованих російських робітників. Промисловість забезпечує лише чверть киргизького ВВП. На думку спостерігачів, промисловість в аграрній Киргизії була створена за радянських часів штучно і вже навряд чи може бути відновлена. Приблизно 40% промислового виробництва дає видобуток золота – єдина активно розвивається в республіці галузь (у 2003 Киргизія видобула 22,5 т золота, вийшовши на третє місце в СНД після Росії та Узбекистану).

У Киргизії, за різними оцінками, приватизовано більше 70% держпідприємств. Більшість великих підприємств контролювалися родичами першого президента Акаєва (див. Детальніше).

Контрольні пакети холдингів енергетичного сектора Киргизії – ВАТ «Електричні станції» та АТВТ «Киргизнефтегаз» – знаходяться в держвласності.

населення

Населення Киргизії – 5,05 млн осіб (дані поточної статистики за 2006 рік). Це значно більше ніж проживало в країні в 1959 (2,065 млн), 1970 (2,935 млн), 1979 (3,523 млн), 1989 (4,258) та 1999 (4,823) роках. До 1960-х років населення республіки швидко росло за рахунок міграційного та природного приросту, який був особливо значним у сільських киргизів, узбеків та інших среднеазіаткіх народів. Основним джерелом зростання населення країни після 1970-х років став поступово скорочується природний приріст при зростаючому міграційному відтоку російського і російськомовного населення.

Ядро населення республіки – 69,5% – становлять киргизи. Киргизи проживають на всій території країни і переважають в більшості сільських районів. Росіяни становлять 9% населення, більшість з них проживають в містах. Узбеки які становлять 14,5% населення сконцентровано в основному в Ошській області. З інших етнічних груп, що мають значну чисельність, слід згадати дунган, українців, німців, татар, євреїв, казахів, уйгурів і таджиків.

Серед які залишили країну після 1991 року більшість становили росіяни, представники інших слов’янських народів, а також німці і євреї. Киргизи, спочатку інтенсивно переселялися в країну з сусідніх Таджикистану і КНР в перші роки незалежності, після 2000 року інтенсивно виїжджають за її межі, в основному з економічних причин у РФ і Казахстан (див. Гастарбайтери).

Основну частину населення півдня сучасної Киргизії складають киргизи (більшість) і узбеки. Крім них помітну частину населення складають таджики, уйгури, дунгани і ін. Серед них лише трохи більше 1% – росіяни та представники російськомовних діаспор.

Велика частина населення зосереджена в долинах – Чуйської на кордоні з Казахстаном і Ферганської на кордоні з Узбекистаном, долинах річок Нарин і Талас, а також в Іссик-Кульської улоговині.

Бурунді

Бурунді - держава в центральній Африці, що не має доступу до моря. Майже вся країна лежить на плоскогір'ї, поступово підвищується, з 1400 метрів на сході до 2500 на заході (найвища точка - гора Хеха, 2670 м). На південному заході територія країни примикає до озера Танганьїка, на півночі - до озер Південна Чахоха і Рверу. Найбільші річки - Рузізі і Рувубу.

Назва держави перекладається як «земля говорять мовою Рунда».

Незалежна держава Бурунді існувало з XVII століття до кінця століття XIX, після чого стало німецькою колонією, а після Першої світової війни - бельгійської. 1 липня 1962 року було проголошено незалежну Республіка Бурунді, проте громадянські війни, перевороти у владі і збройні конфлікти між групами населення тривають і досі.

...
Єгипет

Єгипет - держава на північному сході Африки, що омивається Середземним і Червоним морями, які з'єднані Суецьким каналом. Майже вся територія країни - пустельні рівнини і невисокі плато, за винятком Синайського півострова на північному сході країни (де розташована найвища точка країни - гора Катерин, 2642 м) і гірського ланцюга Етабай, що простягнулася вздовж усього узбережжя Червоного моря (із середніми висотами близько 1000 -1500 м). З давніх часів і до цього дня величезну роль в житті країни відіграє Ніл, найдовша в світі річка - в її родючою (особливо в порівнянні з пустелею, що займає іншу частину Єгипту) долині живе до 97% населення країни. У дельті Нілу також багато дрібних озер, а вище за течією, на півдні країни, розташоване озеро Насера, утворене після будівництва Асуанської греблі.

Сучасна назва Єгипту стався, ймовірно, від давньогрецького Aigyptos, що може бути трансформацією вираження «земля за Егейським (Aegean) морем».

...
Кенія

Кенія - держава на східному узбережжі Центральної Африки, трохи на північ від екватора; омивається Індійським океаном.

Країна отримала свою назву на честь гори Кенія, яка на мові однієї з місцевих народностей носить ім'я Kere-Nyaga ( «гора білизни»).

...
Бахрейн

Бахрейн - острівна держава в центральній частині Перської затоки (Індійський океан). Рельєф всіх великих островів (всього держава розташована на 33 островах, з яких лише 5 - жилі) приблизно однаковий - вони являють собою невеликі плато заввишки близько 30 м над рівнем моря (найвища точка - гора Джебель-Джукан, 134 м), з прибережною смугою піщаних пляжів. На островах переважають пустельні ландшафти, річок немає.

З початку нашої ери до 1780-х років, за винятком короткого періоду незалежності в XIII столітті, Бахрейн входить до складу держави Сасанідів, Арабського Халіфату, держави карматов, Португалії, Ірану. У 1780 році проголошена незалежність, але в 1871 році Великобританія формально встановлює протекторат над країною, але фактично робить її своєю колонією. Тільки через 100 років 14 серпня 1971 року народження, Бахрейн знову отримує незалежність.

...