Атлантида – легенда чи дійсність

Загадка Атлантиди описана в безлічі творів, як пригодницьких романів, так і серйозних наукових досліджень. На сьогодні вченими і дослідниками-ентузіастами висунуто понад 1700 гіпотез про місцезнаходження цього загадкового материка і про причини його безслідного зникнення. Втім, не такого і безслідного.

Один з найвидатніших вчених Давньої Греції, Платон, в творах “Критий” і “Тімей”, згадує Атлантиду, посилаючись на дані з щоденників свого прадіда, не менш відомого афінського поета і державного діяча Солона. Про існування великої країни атлантів, що воювала з греками ще за 9000, йому розповів єгипетський жрець. Згідно з цими уривчастими відомостями, край атлантів перебував десь по той бік Гераклових стовпів. Згідно з твердженнями Платона, за словами Солона, Атлантида була великою і багатою країною з великими містами і дуже розвиненим на той час господарством. Мальовнича територія країни, покрита густими лісами, була порізана численними зрошувальними каналами. Атлантида була федерацією з десяти царств. Атланти сподівалися розширити свою територію і спробували поневолити Афіни та Єгипет, правда, в боротьбі з афінським військом зазнали нищівної поразки. За тими ж даними, в результаті жахливого землетрусу на протязі доби могутня Атлантида навіки зникла під водою.

Вчені до цих пір не прийшли до консенсусу щодо розповіді Платона про цю загадкову країни. Можливо, Атлантида була всього лише породженням однієї з древніх грецьких легенд? На користь такого припущення говорить те, що не всім розповідям Платона вірили навіть його сучасники. Відповідно до думки цих учених, в такі давні часи, за 9000 років до народження Платона така високорозвинена культура не могла існувати. Не могла по тій простій причині, що на той час якраз припав кінець льодовикового періоду. Багато вчених сходяться в думці про те, що в один час могли жити печерні люди і високорозвинені атланти. Та й чи може таке бути, щоб ціла країна відразу безслідно зникла. Тим не менше, більшість вчених стверджують, що Атлантида цілком могла існувати в дійсності, адже легенди повинні були мати хоч якусь підставу, а більша частина міфів відображала події, що відбувалися в реальності.

Адже були ж знайдені археологами Руїни колись міфічної давньої Трої, яка теж вважалася плодом фантазії сліпого Гомера. А не так давно був науково доведений той факт, що стародавні греки могли здійснювати на своїх судах досить тривалі далекі подорожі, і, як Одіссей, досягати берегів Колхіди, країни золотого руна. Що ж стосується величезної і руйнівної сили землетрусів, то, за твердженнями геологів, воно дійсно здатне за короткий час поховати величезну територію.

Правда, якщо припустити, що Атлантида справді існувала, з’являється ще один досить важливе питання. Куди рухатися дослідникам, де слід шукати цю міфічну землю? Вчені різних часів і країн ніколи не могли прийти до єдиної думки. Частина з них вважала, що загадкова Атлантида занурилася на дно центральній частині Атлантичного океану – десь між двома континентами, Європою і Північною Америкою. Засноване це твердження на словах Платона, який відзначав, що таємнича земля була розташована перед протокою, що називався Геракловимі стовпами (обрамленому скелями Абілік і Кальпа), що був розташований у Гібралтарської протоки. Крім того, в цих землях мешкає безліч однакових видів тварин і рослин. До того ж, не так давно був відкритий Серединно-атлантичний хребет, що знаходиться в глибині Атлантичного океану. До хребту прилягає велике плоскогір’я з низкою хребтів, вершини яких утворюють Азорські острови.

Цілком ймовірно, цей район колись був сушею і близько 12 тис. Років тому в ході геологічної катастрофи опустився на океанське дно. Цей період якраз збігається з можливим часом існування Атлантиди. Після цього тепла течія Гольфстрім нарешті дісталося до берегів Північної Європи, і в результаті цього в нашій частині світу закінчився льодовиковий період. Таку версію потепління в Європі висунув російський вчений Н. Ф. Жиров, а також деякі інші дослідники. Цілком ймовірно, що Азорські острови і острів Мадейра, і є ті самі залишки загиблого материка. На думку деяких вчених, не всі мешканці Атлантиди загинули під час аварії їх материка – одні вижили досягли берегів Америки, а інші дісталися до Європи. Саме ними було закладено фундамент найбільших цивілізацій Мексики і Перу, а також Єгипту і Месопотамії. Цим пояснюється разючу подібність в їх архітектурі, традиціях і релігіях, тим більше дивовижних бо країни знаходилися далеко одна від одної.

Дійсно, жителі обох берегів Атлантики однаково поклонялися Сонцю, і вірили в міф про всесвітній потоп, поширений і в Месопотамії, і серед індіанських племен, що населяли Південну і Північну Америки. Вражаюче, що мова басків, що живуть на півночі Іспанії в Піренейських горах абсолютно не схожий на інші європейські мови, але при цьому дуже схожий на мови деяких племен індіанців. А стародавні піраміди, створені нашими предками в Мексиці і Єгипті мають дуже багато спільного.

Крім того, в і в тій і в іншій країні існує звичай муміфікації мертвих, більше того – в їх могили кладуться одні й ті ж предмети. Але головне те, що місцях, де знаходяться поховання племен майя, археологи знаходять прикраси, зроблені з зеленого нефриту, родовищ якого в Америці просто немає. Може, він потрапив туди з Атлантиди?

Згідно з поширеною серед індіанців Перу і Мексики легенді, який розповість про білому бога Кецакоатле, на материк він прибув на вітрильнику з краю раннього сонця – то пак зі сходу. Бог навчив індіанські племена будівництва і ремеслу, відкрив їм закони і релігію, а після загадково зник. Перуанці, які не знали про існування ацтеків, вірили в таку саму легенду, хіба що з однією поправкою – їх бога звали Виракоча. Можливо, ці люди прибули з Атлантиди? Вважається, що на стінах міст Чічен-Іца і Тігуанаку знаходять саме їх зображення.

Вчені відносять до доказів існування Атлантиди і руїни древніх індіанських міст, останки яких знаходяться в Перуанських Андах і непрохідних джунглях півострова Юкатан.

Восени 1970 року під час огляду з гідролітака прибережних вод Багамських островів що в Атлантичному океані, Д. Ребіков, французький археолог і акванавт, зауважив на океанському дні біля острова Північний Біміні, дивні руїни якихось будівель. Водолази, що спустилися під воду, виявили гігантські стіни завдовжки понад сотні метрів. Вони були складені з гігантських блоків, кожен з яких важив близько 25 тонн. Ким же вони були побудовані? Можливо, атлантами? Правда, досить скоро виявилося, що ці “стіни” виникли в результаті розтріскування прибережних скель, що пішли під воду через поступове опускання на дно Багамських островів.

Шукають Атлантиду також і в Середземному морі. Самим правдоподібним можна назвати думку російського вченого А. С. Норова, який вважав острів Крит і безліч дрібних грецьких острівців на північ від нього залишками канув в Лету континенту. З цією думкою погоджувався і відомий радянський географ Л. С. Берг. На сьогодні до цієї теорії дотримується переважна більшість вчених. На користь цієї версії свідчать останні дослідження в цьому районі і в Атлантичному океані.

При дослідженні району ймовірної загибелі Атлантиди на дні Атлантичного океану, вченими було встановлено, що середня потужність осадових порід в цій зоні становить близько 4 метрів. При цьому, при сучасних темпах накопичення таких порід, що становить 10-15 мм за тисячу років, для цього буде потрібно як мінімум 300 тис. Років, і аж ніяк не 12 тисяч, як затверджуються прихильниками атлантичного походження загадкової Атлантиди.

Крім того, згідно зі свідченнями океанографічних досліджень останнього часу, Серединно-Атлантичний хребет є результатом геологічної події, в процесі якого, «розірвавшись» утворилися материки Африки і Південної Америки. Вчені окремо відзначили особливості малюнка берегових ліній: західної лінії Африканського материка і східної лінії Південноамериканського.

Відповідно, для того, щоб Атлантида розмістилася в Атлантичному океані в ньому просто немає місця. Але що ж тоді робити з повідомленням Платона про те, де розташована зникла країна, нібито знаходиться перед Геракловимі стовпами, тобто Гібралтарською протокою? Під ім’ям «Гераклові стовпи» до Платона могли мати на увазі абсолютно інше місце. Яке ж? Спори дослідників не вщухають досі.

Відносно середземноморського розміщення Атлантиди, передбачуваного більшістю вчених, то ними наводиться цілий ряд досить вагомих доказів.

Наприклад, встановлено, що на острові Тіра (Санторін), що знаходиться в Егейському морі, близько 3,5 тис. Років тому мав місце вулканічний вибух руйнівної сили, схожий на той, що відзначався в 1883 р на острові Кракатау що в південно-східній Азії, в числі островів Індонезії. Певне, це була найбільша геологічна катастрофа за всю історію нашої планети.

За своєю силою вибух вулкана Санторін дорівнював вибуху близько 200 тис. Атомних бомб, ідентичних тим, що свого часу були скинуті на Хіросіму.

Вчений Гарун Тазиев називає приблизну дату вибуху – 1470 р до нашої ери і стверджує, що в результаті в повітря піднялося близько 80 млрд. Куб. м подрібненої гірської породи, а хвилі, що виникли в процесі, досягали 260 м. Датськими вченими небезпідставно вважається, що вибух мав місце в 1645 р. до н.е. е., – майже на 150 років раніше.

Якраз в ті часи островами, розташованими в цій частині Егейського моря правили мінойци, які досягли величезних успіхів в науці і ремісництво. В результаті потужного вулканічного вибуху, як було встановлено, загинув один з розвинених міст на острові Тіра і центр цивілізації минойцев, що знаходиться на Криті – Кносос.

Велика частина території держави була поглинена Егейським морем. Ймовірно, саме ця подія, відгомін якого крізь століття досяг Платона, і відбилося в його оповіданні про країну атлантів. Правда в інтерпретації Платона розміри затонулого материка набагато більше, і час катастрофи зрушено на багато тисяч років тому.

Іншими словами, згідно з думкою шанувальників цієї гіпотези, в описах Платона мова йде якраз про державу минойцев. Адже, згідно з його даними, Атлантида була розвиненою морською державою, і це ж можна було сказати про країну минойцев, що мала значний морський флот. Платон говорив, що на острові атлантів паслися огрядні стада священних биків, яких було дуже багато якраз у мінойцев, та ще й вважалися вони священними. На морському дні поблизу Тіри виявився рів, схожий на той, яким, відповідно до Платону, була захищена фортеця в столиці Атлантиди. Зараз острів Тіра являє собою уламок, що залишився після вибуху гігантського вулкана. Розкопані в 1967 р руїни міста минойцев лежали під товстим шаром вулканічного попелу і, як і Помпея, відмінно збереглися. Археологи тут було знайдено безліч кольорових фресок і навіть предметів з дерева.

У 1976 р відомим французьким вченим і акванавтам Жак Івом Кусто на дні Егейського моря поблизу острова Крит були виявлені останки стародавньої мінойської цивілізації. За його розрахунками вона була знищена під час нищівної виверження вулкана Санторін, що стався в 1450 р. До н.е. е. Проте, Атлантиду Кусто завжди вважав красивою казкою Платона.

Авторитетність думки Кусто змусила багатьох вчених знову “повернутися” до гіпотези атлантичної Атлантиди. Поштовхом до цього рішення стало відкриття на захід від Гібралтару групи підводних гір, мають столоподобние вершини, що знаходяться всього лише на 100-200 метрів нижче рівня океану. Багато вчених вважають ці гори залишками великого архіпелагу, що затонув ще в стародавні часи.

Сенсацією стали знімки, зроблені науковим співробітником Інституту океанології АН СРСР в 1973 р У той час він брав участь в експедиції на судні “Академік Курчатов”. Поглянувши на вісім підводних фотографій, зроблених ним, можна побачити руїни кріпосної стіни і інших будівель на вершині однієї з підводних гір.

В результаті проведених в 1983-1984 рр. досліджень, вчені науково-дослідних суден “Академік Вернадський” і “Витязь” за допомогою підводних апаратів “Пайсіс” і “Аргус”, підтвердили, що гора Ампер – це згаслий вулкан, колись опустився на океанське дно. Ну а горезвісні руїни – далеко не творіння людських рук, а звичайні природні утворення.

Значить, безрезультатні пошуки Атлантиди в водах Атлантичного океану лише підтверджують висновки вчених, які шукають сліди її перебування в Егейському морі. Правда, і в їх струнких рядах виникли деякі розбіжності. Причиною цього в 1987 р став російський вчений І. Машніков. Він логічно переосмислив твори Платона й висунув нову гіпотезу.

В першу чергу, він оскаржує час загибелі Атлантиди, а також деякі інші дані Платона. Наприклад, чисельність сухопутних і морських військ атлантів. Судячи зі слів Платона, атланти мали величезну армадою – 1200 кораблів, а також військо, за підрахунками фахівців становить понад мільйон солдатів. Відповідно, армія греків, яка перемогла атлантів, повинна була бути не менш чисельною. З цілком логічним міркуванням Машнікова, в льодовиковий період такого величезного війська було просто нізвідки взятися, з урахуванням того, що в той час чисельність мешканців всієї планети становила не більше 3-4 млн. Чоловік, при цьому знаходяться на досить низькому рівні розвитку.

Відповідно, мова, швидше за все, йде про інше, набагато більш пізньому часу. Машніков розповідає, що стародавні люди записували дев’ять тисяч як десять тисяч мінус тисяча, а, відповідно, дев’ятсот як тисяча мінус сто. В системі числення, прийнятої в Єгипті, тисячу позначали знаком “М”, а в давньогрецькій системі “М” означала десять тисяч. Мабуть, Солон просто переписав єгипетські знаки з давньоєгипетських документів, а Платон зрозумів їх по-давньогрецькому. Таким чином і з’явилася 9000 замість 900 “.

Якщо враховувати те, що Солон «гостював» у Єгипті (560 р. До н.е..) Через 900 років після загибелі Атлантиди, приблизна дата катастрофи – 1460 р. До н.е. е. плюс можлива похибкою 100-150 років.

Вчені, розшукуючи Атлантиду в Атлантиці, як вважає Машніков, брали помилковий слід, бо не сумнівалися в тому, що платонівські Геркулесові стовпи, за якими розташовувалася ця земля, – це Гібралтарську протоку. Але, під Геркулесовими стовпами, мабуть, малося на увазі якесь інше місце. Разом з тим, у Платона є прямі вказівки, які дозволяють визначити місцезнаходження Атлантиди. Платон говорить, що по Геркулесових стовпам була прокладена морський кордон між країною атлантів і Афінським державою. А це означає, що ці стовпи могли перебувати тільки в Егейському морі. В іншому ж місці своєї розповіді Платон прямо вказує на те, що Афіни протистояли державі атлантів, що може трактуватися не тільки як війна, а й як географічне, тобто перебували на іншому березі – на півострові Мала Азія. В цей час там перебувала земля хеттів. Крім того, за твердженнями автора, тільки тут міста будували по круговому плану, створюючи канали, ніби окреслені циркулем.

Але ж Платон розповідав про Атлантиду як про великий острів, що опустився на дно моря. Можна припустити, частина цієї держави Дійсно була розташована на острові, правда не такому великому, як стверджував Платон. Ймовірно, саме цей острів, і ніяк не вся країна загинула в результаті виверження вулкана або землетрусу, в результаті якого залишилася лише ланцюг островів, що тепер називається Споради. Виходить, Атлантида це насправді хетти або ж її острівна частина. До того ж, Платон, при переказі Солона, стверджував, що Атлантида вела війну з Афінами. А з джерел відомий, той факт, що в XIV ст. до н. е. з хетти вів війну Єгипет, а через деякий час у війну вступили Афіни, за словами історика Геродота, завдали хеттам тяжкої поразки і захопили 13 їхніх міст. Надалі імперія хетів розпалася.

Відповідно до думки І. Машнікова, війна хетти і Афін є ключем до розгадки ще однієї таємниці. Очевидно, «атланти» це не національність, а презирливе назва поневоленого народу. Скульптура ворога, який став рабом і підпирає карниз, було символом хоробрості переможців і покірності переможених. Які зазнали поразки хетти були перетворені на рабів і стали атлантами, їх полегле держава стали називати Атлантидою “. Можливо, ці міркування недалекі від істини.

Незвичайну версію про походження Атлантиди була висунута в 1992 році німецьким вченим Цангера. Деякі дослідники вважають його книгу про таємниці Атлантиди просто геніальною. Відповідно до думки Цангера, розповідь Платона є спотвореним спогадом про полеглої колись Троє. Цей античне місто, яке розташовувалося у Дарданельском протоки і був описаний Гомером в XII ст. до н. е. як загинув під натиском греків, вважався міфом. Але, в 1871 р руїни Трої були знайдені німецьким вченим Г. Шліманом. При цьому Цангера наводиться досить багато вагомих доказів цієї гіпотези, особливо якщо врахувати збіги в описах Гомера і Платона місцевості, в якій знаходилася Троя.

Але що ж з тим, що Платон говорить не про рівнині, а про великий острові Цангера вважає, що виною цьому Солон. При читанні ієрогліфічних написів на стовпі під час відвідання головного храму в резиденції єгипетських фараонів, розміщеної в Саїсі, він припустився помилки. Нібито ці ієрогліфи позначали піщану смугу або узбережжі. Серйозна помилка була допущена і в позначенні місця, в якому знаходилася Атлантида по іншу сторону від Геркулесових стовпів. Не виключено, що ця назва носили Дарданелли.

На думку автора цієї версії, в розповідь Платона вкралася ще одна серйозна помилка, яка полягала в неправильному визначенні часу катастрофи. Адже на колоні єгипетського храму написана історія про те, що дев’ять тисяч років тому греки повалили потужну державу – Атлантиду. Є у цієї гіпотези і слабка сторона – розбіжності, які автор пояснює помилками древніх мудреців. Крім того, обґрунтування визначення дати війни досить непереконливо.

В цілому ж кожна з гіпотез має якесь раціональне зерно, і яка з них в результаті виявиться вірною, покаже тільки час. Або ж нова гіпотеза – адже загадка Атлантиди не розгадані досі.